Природа заповідника буяє. З усією нестримною силою відвойовує назад величезні площі, дихає свободою, простягається вшир та ввись. Катаючись бачили зайців, розміром з добрячу собаку, дику птаху, яка шуганула в небо мало не з-під наших ніг, іншу дрібну живність, хтось косулю запримітив.
Паралельно з цим дивовижним світом ДБЗ на нас чекали випробування. Таке враження, що чекали вони довго й терпляче, накопичуючи весь свій потенціал. Настільки довго, що вирішили за 3 дні насипати нам під саму зав"язку. Надзвичайно сильний зустрічний вітер, величезні баюри, які плавно переходили в затоплені луки з подальшим будівництвом переправ через них (інша наша група раз навіть змушена була по коліна у воді переходити метрів 30 таку романтичну ділянку), глибокі піски (хоча були і після дощу, проте часто дуже в"язли в них колеса), дощака з сильним боковим вітром, ватаги кліщів, голодних після зимової сплячки, мінусова температура вночі, враннішній старт, коли на калюжах тонкий шар льоду виблискує та купа дрібниць, які додавали незабутніх відчуттів.
Наскільки фізично важкими були ці випробування (а це ще помірний темп їзди, а не швидкість лосів), настільки багато задоволення ми отримали. Це загартовує фізично й морально, дарує незабутні спогади, відкриває ще один куточок України, дозволяє пережити весь спектр емоцій і, чесно кажучи, без велосипеда всієї цієї краси я б не побачила.
На такий трафунок зважилися багато наших велосипедистів і, здається мені, попри всі пригоди, кожен радий використаній можливості. Це було прекрасно-важко-незабутньо.