Розповім, як я вибирала професію. Я – це дуже самовпевнено сказано. Насправді вирішували батьки. Так, формально вони зі мною радилися. Але насправді вони все давно вирішили. І знали абсолютно точно, в яких межах дозволять мені свободу вибору. У мене не було анінайменшого шансу.

Справа у тому, що уявлення моїх батьків у цих питаннях насправді вельми і вельми смутні. Поступала я на «державне замовлення», тому питання фінансів не стояло. Та і були у нас гроші в ті часи. Звичайно, я щось намагалася пояснити, довести. Але хто мене слухав? В результаті п’ять років буквально угробила на визначенний батьками ВУЗ, потім ще досить часу пропрацювала в ненависній мені спеціальності. Поки, нарешті, не зрозуміла не моє.

Потім ще я довго шукала себе. О, так! Важке щастя як це романтично!  Нафіг!

Будь-яка нормальна людина хоче бути щасливою. І ніяке «хлібне місце» не допоможе, якщо воно тобі не до душі. Робота або бізнес займає в житті дорослої людини величезний шматок часу. Щодня. І що, щодня немов на плаху?

Справа, якою людина займається – це як любов. Не розмінюйте душу на престиж і прибутковість. Запитайте себе, до чого лежить серце. Навіть якщо улюблене заняття виглядає дивним, і професія така вам не відома. Шукайте. Пропускайте слова батьків і знайомих повз вуха. Шукайте своє.

Тільки в тій справі, в якій душа співає, можна знайти щастя. А там вже і подумаєте, як на цьому заробити. Немає жодного заняття в світі, з якого не можна було б отримати матеріальної винагороди.

Пам’ятайте це. І не дозволяйте навіть найближчим зіпсувати собі життя!

Олена Арабаджі, спеціально для «Х.Т.»