Друк

У бабусі в саду достигли абрикоси.
– Ось я вам з собою всього надаю, – раділа вона, – і компотів, і варення.
– Свого фірмового ти нам теж звариш? – запитала я.

– Для тебе, онучко, неодмінно.
Абрикосове варення від бабусі було особливим. У густому, янтарному і на диво запашному сиропі плавали цілісінькі абрикосини. Замість кісточки в кожній лежало вилущене насіннячко. Удома мама ховала це варення десь у потайному місці і виставляла на стіл тільки у свята. Ті, хто його хоч раз скуштував, чекали десерту завжди з нетерпінням. Інші дивувалися, хвалили і просили рецепт. Мама у відповідь тільки сміялася:
– Сама його правильно приготувати не вмію.
Коли я уявила собі, як здивую і порадую домашніх, повідомивши, що мені відомий бабусин секрет, то буквально повисла у неї на шиї:
– Навчи мене! Ну, будь ласка! Я дуже-дуже старатимуся! Навчиш?
Вона кивнула у відповідь і посміхнулася:
– Подивимося, на що ти здатна.
Я думала, що бабуся відразу покличе мене на кухню. І ми з нею почнемо там чаклувати. Але замість цього вона протягнула мені два великі емальовані відра:
– Йди у сад. Познайомся з ним у його славі плодоносіння. Сюди кластимеш добірні цілі плоди. Сюди – пом'яті.
Я не наважилася з нею сперечатися. Просто скорчила кислу мину, показуючи всім своїм виглядом велике незадоволення.
Ледве осилила ці два відра. Одні абрикоси доводилося збирати під ногами. Інші зривати з гілок. Під кінець я так втомилася, що почала звати бабусю на допомогу. Вона одразу прийшла.
Наступного дня я прокинулася у повному захваті: сьогодні ми почнемо чудодіяти!
Замість цього бабуся знову протягнула два порожні відра. Я очам не повірила:
– Як? Знову збирати? Але мені ж зовсім не це хочеться!
– Не хочеш – не роби. – Відповіла вона. І пішла у будинок.
Декілька днів я збирала абрикоси, що стали вже ненависними. Але на кухню, з якою тягнуло приголомшливими запахами, мене не пускали.
– Чому, бабусю?
– Хочеш чомусь навчитися – подумай.
Я думала цілий день.
Увечері не почала читати. Поставила мобільник на шосту ранку. По дзвінку одразу підскочила, щоб не перебудити весь будинок.
Вийшла у сад і ахнула. Сонце ще не зовсім зійшло, але його перші промені вже переливалися в крапельках роси. Абрикосові дерева, які я ще вчора сприймала майже як ворогів, були казковими! Вони сяяли і виблискували рудим літнім сяянням. І чарівно пахли.
Я зірвала одну абрикосину. На якусь мить показалося, що тримаю у руках дивного сонячного зайчика, що матеріалізувався. На дотик він виявився мокрим. На смак – ароматним і дуже солодким.
– Що, прийняла «хрещення»?
Бабусю! Я і не помітила, коли вона підійшла.
– Як дивно і як красиво!
– Ось тепер я вірю, що ти зможеш подарувати людям цю красу. Ягода, вона теж людину бачить. Одному всю себе до крапельки віддасть. А горе-кухар вариво і отримає. Ну, надягай фартуха!

Vita S. – редактор ІЮЖ «Х.Т.», учениця СЗНЗ №16