Друк

Кожна людина у своєму житті до чогось прагне, з самого початку життєвого шляху хоче кимось стати, самореалізуватися. Хтось хоче стати космонавтом, хтось екологом, хтось двірником, хтось фотомоделлю; і цей список можна довго продовжувати. Всі ці бажання і прагнення пов'язані з особовими якостями, адже у людини певної професії конкретний склад менталітету, який відповідає вибраному життєвому шляху.

Наприклад, людині, що прагне стати актором, бухгалтерська професія буде нецікавою, так само, як і бухгалтерові акторська. Ще на початку життя у нас починають складатися такі пріоритети, які у майбутньому багато в чому і визначають нашу професійну спрямованість.

Таким самим чином, розвиваючись, удосконалюючись у чомусь і визначаючись в пріоритетах, я зрозуміла, що однією з найцікавіших і насичених подіями і зустрічами професій є професія журналіста, це професія творча. Процес приходу до професії, становлення журналіста дуже важливий: це він визначає перші кроки у журналістиці, та й і всю подальшу кар'єру. Про таке особове становлення мені і хотілося б розповісти на власному прикладі.

Я завжди відносила себе до людей не "таких як всі". Можливо, інші ніколи мене не виділяли з натовпу, але для самої себе я завжди була і буду іншою. Іншою по тому як можу подивитися на сіре небо, брудні вулиці, втомлених перехожих і при цьому побачити маленький яскравий і світлий промінець, який весело виблискує у постійній калюжі на перетині двох проспектів, яка заважає всім тільки тому, що утворилася у непотрібному місці, у непотрібний час. Я умію радіти малому, а багато хто не уміє цього. Або ж, навпаки, я можу знайти в найчудовішому і для когось ідеальному якусь ваду і підійти украй критично, причому, обов'язково обґрунтувавши свої погляди і точку зору.

Наприклад, про красу. Мені завжди шкода людей, що пробігають повз, адже я розумію, що вони не бачать тієї краси, що завжди поруч – на нашому світі, в кожному куточку земної кулі є тисячі прекрасних речей, поглянувши на які просто хочеться жити.

Так от. Я думаю, що мій шлях до журналістики почався ще з дитинства, коли я почала розуміти, розпізнавати людей, і бачити світ у своїх фарбах – фарбах, які багато хто зовсім не помічав. Все почалося з того, що я завела особистий щоденник, у якому описувала те, що відбувається зі мною і навколо мене. З дитинства я відрізнялася активним способом життя. У мене завжди було безперервне спілкування. Професійні заняття спортом, танцями, музикою, іноземною мовою, різні захоплення, спеціалізований клас у школі.

Все це дозволяло розширити мої пізнання і постійно удосконалюватися. Для мене щоденник був якраз не кладовищем дитячих секретів, а відмінною можливістю записати свої думки і враження. Мені здається, в дитяті тоді формувалися зачатки майбутнього журналіста, коли він не боїться висловлювати свою думку, не дивлячись на явну його суперечність із загальноприйнятими уявленнями.

Звичайно ж, у думках маленької дівчинки тоді не було нічого про вибір майбутньої професії. Я просто вела спосіб життя, який мені подобався і який привів мене саме до журналістики.

Я росла, мій світогляд ставав ширшим. Висловлювати свою думку, характеризувати все навколо – стало моєю характерною рисою.

Перші кроки у цю особливу професію я зробила, вступивши в редакцію шкільної газети «Дев'ятий вал». Шкільна газета вже далеко не була дитячим щоденником, в який фіксувалися думки маленької дівчинки, деколи безглузді. Це вже була професійна планка. Через тернії до зірок, через труднощі, я створила свої перші тексти. Всім відомо, що досвід приходить з часом. Так от, через деякий час, набравшись трохи досвіду, я зрозуміла, що переросла шкільну газету і вирішила спробувати себе в редакції дуже цікавого журналістського проекту «Хвилю тримай» при Центрі позашкільної роботи та дитячої творчості міста Ізмаїла. Там працюють чудові юні журналісти. У мене з'явився професійний наставник, який мене направляв і допомагав працювати над матеріалами.

Першим моїм завданням виявився репортаж про дитячі театральні гуртки. Було дуже хвилююче, але я розуміла всю відповідальність, покладену на мене. Мені доводилося підходити до режисерів і юних акторів, представлятися журналістом, ставити їм питання, які придумувала по ходу, уточнювати прізвища, імена. Потім, ледве переборовши боязкість, поспілкувалася з керівниками. Розпитала про становлення і перспективи. І ось я зібрала всю інформацію, зробила багато фотографій, розшифрувала інтерв'ю і написала текст. О боже! Тепер я можу зайти на сайт «Хвилю тримай» і побачити свій матеріал. Адже це моя перша значна робота. Це не щоденник і не шкільна газета, це справжня стаття початкуючого журналіста. Мене переповнювали емоції, захоплення. Я зробила це, не дивлячись на всі труднощі, переживання і сумніви. Такий шлях становлення початкуючої журналістки.

Перш ніж стати великим письменником Еріх Марія Ремарк створив два огидні романи, п'єсу і цілу книгу оповідань низької якості. Це по-нашому – «перший млинець грудкою». Практично нікому ще не удавалося з ходу стати класним журналістом або літератором. Звичайно, можна сподіватися на «свій геній», але, тільки «набивши руку» і витративши величезну кількість паперу, а також незлічену кількість разів натискуючи клавішу delete, є шанси домогтися успіху в своєму виборі.

На мою думку, журналіст – це і покликання, і улюблене заняття. Це не може бути просто «підпрацюванням», журналіст – це назавжди.

Олена ОСАДЧА, перший заступник головного редактора ІЮЖ “Х.Т.”