Друк

Після дощика, у п'ятницю, з трави показалися заячі вуха.

«Навіщо вони тут? – подумав Ведмедик і розколов оцупка. – Зазвичай Заєць приходить по суботах».

Подув вітер. Заячі вуха затрепетали, а потім знову встали сторч.

– Дивні вуха! – пробурмотіло Ведмежа, замахуючись сокирою. – І вітер їм дарма...

«Бррих!» – розкололося останнє поліно.

Ведмежа озирнулося і побачило, що рубати йому більше нічого.

Заячі вуха виросли на піввершка і не ворушилися.

Ведмежа сіло на колоду і почало дивитися.

Вуха підросли ще трохи.

«Нічого дивного, – думало Ведмежа. – У будь-яку п'ятницю таке могло трапитися!»

А вуха тим часом росли не зупиняючись. Ось вони виросли з бузиновий кущ, погойдалися і почали рости далі.

«Прекрасні вуха, – подумав Ведмедик. – З такими вухами можна слухати весь ліс». І влаштувався зручніше.

На ліве вухо сіла пташка. – Цвірінь! – крикнула вона. Вухо поморщилося.

– Цвірінь! Цвірінь! – закричала пташка і перепурхнула на праве. Праве вухо сіпнулося, і пташка відлетіла.

А вуха продовжували рости. Ось вони порівнялися з сосною, потім підросли ще трохи, витягувалися-витягувалися й уперлися самими кінчиками у волохате небо.

– Вуха, – сказало Ведмежа, – де ваш Заєць?

Вуха насторожилися.

– Де ваш Заєць, я питаю? – повторило Ведмежа.

Вуха потерлися одне об одне, прошаруділи щось і знову витягнулися – від землі до неба.

– Чого тільки не буває в п'ятницю! – пробурмотіло Ведмежатко і встало з колоди...
Задощило.

Вуха потемніли, набубнявилися і тепер вже не здавалися такими стрункими.

«Ось. Тепер вимокнуть мої дрова! Якщо б не ці дивні вуха, я б встиг їх скласти під навіс...»

Вуха тяжчали з кожною хвилиною, і по них струмочками стікала вода. Одне вухо погойдалося і з шумом повалилося на бузиновий кущ, інше все ще дивилося у небо. Потім, обломивши верхівку сосни, впало і воно.

– Заєць! – сказало Ведмежа. – І тобі не соромно мене обдурювати?

Заєць мовчав.

– Недобре! – сказало Ведмежа. – Тепер через тебе у мене вимокли дрова.

Заєць нічого не відповів.

Шумів дощ, і заячі вуха, як дерева, що повалило бурею, виглядали з трави...

Ірина МІТКОВА, юнкорпункт ЗНЗ №9, 15 років.