Друк

Незабаром, на далекій дорозі стоятиме запаморочливе сонце. Довкола будуть гори, але ми – трійко велосипедистів знатимемо усе, що є за ними. Принаймні те, про що довідалися. Стомлені, присядемо обабіч і, подарувавши собі на кілька хвилин дозвіл безтурботності, зробимо глибокий подих. Погляд ковзне по горах та обрію: десь там розсіялися наші враження, десь загубилися чи збереглися сліди. І побачимо траву, ось тут, зовсім поряд, яка живитиметься сонцем. Припорошена, невміла, вона відповідатиме вітру жвавим шелестом, і це нас тішитиме. Ми проведемо по ній долонею...

Десь неподалік пролетить метелик. Повернемо голову ліворуч, аби вітер зняв волосинки з обличчя. Подивимося на пальці. На небо. На обрій, – ніби кинемо внутрішній погляд на сховок нездійснених сподівань. І усвідомимо не лише те, що нам час, а й те, що ми можемо їхати, – сонце дасть собі раду.

Велопрогулянка карпатськими стежками, як я чекаю на неї… Хочу пришвидшити час, але він невблаганний – завжди рухається за тільки йому відомим графіком.

nosmartresizeЩось дзвенить – це будильник. Час прокидатися. Через годину почнуться уроки.

До карпатської веломандрівки залишилося шістдесят днів!)))

Vita Lemberg, головний редактор «Х.Т.», 
учениця СЗНЗ №16

nosmartresize