Друк

Таке світле прозоре небо. А ось і хмаринки. Одна, друга… Розірвані вітром пелехаті хмаринки. Там, на сході. Чудовий ранок. Свіже повітря б’є струменем у моє тіло. Від цього набираєшся сил. Хочеться жити, робити щось надзвичайно корисне, таке, без чого не може обійтися людство і цілий світ…

Але досить лірики. Треба йти до школи. Знову штурхання зранку. Шовгають вулицями заклопотані у справах люди. І нікому й діла немає до цього світлого прозорого неба. А йому до нас – є.

На плечах – тягар ще не вирішених питань. День ще попереду. Емоції міцно затиснуті рутиною. Хоча ні. Ось у натовпі прослизнула посмішка дівчини. Мабуть, закохана. Приємно побачити таке зранку. А чому не почати з  себе? Так,  я йду і посміхаюся. Попереду ще день, цілий день і ціле життя. І багато чого ще буде попереду, буде вперше. І багато буде таких ранків. Свіжих жовтневих ранків із перспективою осінніх канікул.

О, та я вже прийшла. Не зачиняйте двері. 

За-че-кай-те!  

Закохана у світ ХТ-шниця)))