Друк

Чим би Діма не займався, він ніколи не доводив справу до кінця, вічно примовляючи: «А! І так добре!»
Та ось нещодавно попросила його вчителька виправити помилки у диктанті. Ну а він, як завжди, їй і відповів своєю улюбленою фразою.

А на уроці малювання не зафарбував фігуру Діда-Мороза.
– Ая-яй! Що ж у тебе дідусь Мороз розгулює в отакій облізлій шубці? – дорікнула його викладач.
– Та облиште! І так добре!
І ось йде Діма додому зі школи, дивиться – а світлофор на перехресті проспекта Суворова і вулиці Ватутіна згас, і машини тичуться туди-сюди, як сліпі кошенята. А даішник, посунувши на ніс шапчонку, ліниво чухає потилицю своєю смугастою паличкою.
– Ей, дядечко! А чому ви машинами не командуєте? – здивувався Діма.
А той лише зітхнув:
– А ну їх! Набридли вони мені гірше гіркої редьки. І так добре!
Похитав Діма головою, та і далі пішов – ледве ухилившись на тротуарі від мопеду. Перекусити захотілося. Зайшов у хлібний, попросив булку.
Зубаста тітка за прилавком, взявши в нього гроші, несподівано кусанула булку і сунула огризок Дімі.
– Навіщо ви її кусали? – обурено заволав юний покупець.
– Ой, та ну вже гаразд тобі кричати, – чавкаючи і ковтаючи, прошамкала продавець. – Не велика біда. І так добре!
Відразу втративши апетит, Діма викотився на вулицю з нещасним огризком. Оточили тут же хлопця горобці, голуби, та ворони. У ноги тичуться – пригости, мовляв, булочкою, хлопчик! Покришив їм Діма те, що від зубастої тітки залишилося, а сам бурчить:
– Теж мені, птахи! Хоч би хто заспівав замість спасибі!
І тут одна з ворон виблиснула на нього оком нахабним і каркнула:
– Невеликий бар-рин! І так добре!
А вдома, на довершення всього, бабуся плеснула внукові холодної зупи.
– Що ж ти не підігріла? – відсунувши тарілку, обурився Діма.
– А! – махнула рукою бабуся. – І так добре!
– Та ви що сьогодні всі змовилися?! – хлопнувши по столу ложкою, закричав хлопчик. – Завели, як один – і так добре, і так добре!..
– А ти сам першим почав! – показавши йому язика, огризнулася бабуся.
У двері подзвонили. Листоноша, що з'явився, сунув Дімі брудний, надірваний лист.
– Неподобство! – обурився хлопчик. – Він що у вас – на звалищі зберігався?
– А тобі чого – перлами його обсипати? – пробурчав крихітний старичок-листоноша. – Тримай! Для тебе, малявки, і так добре! Плюнув, розпрямив величезну бороду, та й покотився зі своєю сумкою вниз по сходах, виспівуючи на весь під'їзд: «Котиться, котиться бравий листоноша!»
А Діма з образою зітхнув і лист прочитав: «Дорогий Діма! Ти вже дофарбуй мою шубку, а то як же мені у такій сіренькій та убогій дарувати на Новий рік дітям подарунки? Дідусь Мороз».
Спохопившись, кинувся Діма за стіл, витягнув з сумки зошити і швиденько дофарбував малюнок з Дідом-Морозом. А заразом і помилки у диктанті виправив.
А тут і бабуся на кухню його кличе – зупу-то вона підігріла, задоволена, що онучок за розум узявся.

Юрій КОСИНСЬКИЙ, 14 років, юнкор «Х.Т.»